Тема: РАДЯНСЬКА МОДЕРНІЗАЦЯ УКРАЇНИ (1929-1938 РР.)

Виконуєте тести по темі: УРСР під час нової економічної політики (1921 – 1928 рр).

Переходимо до вивчення нової теми:

РАДЯНСЬКА МОДЕРНІЗАЦЯ УКРАЇНИ (1929-1938 рр.)

Радянська модернізація полягала в прискореному проведенні трьох реформ:

індустріалізації (створення сучасної промисловості, прискорений розвиток важкої та енергетичної промисловості);

колективізації (створення колгоспів, радгоспів);

культурної революції (підвищення культурного рівня, освіченості населення, ліквідація неписемності; затверд­ження в суспільстві соціалістичної ідеології).

Початок сталінської індустріалізації (1925 – 1939 рр.)

Завдання

1. Забезпечити економічну самостійність СРСР.

2. Зміцнити обороноздатність СРСР.

3. Створити матеріально-технічну базу для  модернізації промисловості та сільського господарства.

1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію. Цей рік Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння еконо­міки і зміцнення оборони країни.

   Кошти  для  проведення  індустріалізації  взяли  із (джерела індустріалізації):

1)  доходів  від  національної  промисловості;

2)  збільшення  прямих  і  непрямих  податків  на  населення;

3)  використання  трудового  ентузіазму  і  неоплаченої  праці  трудящих;

4)  використання  безплатної  примусової  праці  в’язнів  ГУЛАГУ;

5)  внутрішньо-державні  позики  у  населення,  (у  1927 -29  рр. – проведено 3  позики  на  індустріалізацію);

6)  у  1930;  1931; 1932р. – щорічні  позики  на  різні  акції

7)  доходи  від  торгівлі,  в  тому  числі,  і  хлібом  за  кордон;

8)  збереження  низького  рівня  зарплат  і  низького  рівня  життя  населення;

9)  основну  масу  коштів на  індустріалізацію  взяли  із  села.  Шляхом  колективізації  с/г  у  селян  забирали  весь  та  іншу  продукцію  і  продавали  за  кордон,  в  тому  числі  і  в  1932 – 1933 рр.  коли  в  Україні  був  страшний  голод.

10) розширення продажу горілки.

У плануванні, фінансуванні й поста­чанні промисловість була поділена на групи «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво товарів народного спо­живання). На розвиток групи «А» виділя­лися основні ресурси, а галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом.

Серцевину групи «А» становили галузі важкої промисловості, а групи «Б» - легкої та харчової промисловості. Важка промис­ловість виробляла й певну частку продукції народного споживання (наприклад, паливо та електроенергію для комунальних потреб або побутову техніку), а легка та харчова промисловості - сировину та напівфабрика­ти для галузей групи «А».

Результати перших п'ятирічок

Перша п'ятирічка (1928-1932рр.):

—форсований ривок у розвитку важкої промисловості;

—створення енергетичної бази, працювали бл. 53 шахти;

—розширення та реконструкція металургійної бази;

—ліквідація безробіття;

—розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших трак­торів(1 жовтня 1931 р.), виробництво на харківському заводі «Серп і молот» склад­них молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» ком­байнів);     1  травня  1932 р. – дала  перший  струм  Дніпровська  ГЕС (Запорежжя)

—розгортання соціалістичного змагання – 1932 р започатковано ізотовський рух – донецький шахтар М.Ізотов висунув зобов’язання допомогти відсталим робітникам і наглядати за їх працею;

—запровадження карткової системи.

—Капіталовкладення у легку та харчову промисловість лише 12,5 %

    Але  плани  1–ої  п’ятирічки  виконаними  не  були  і  не  було  досягнуто  запланованих  темпів  приросту,  хоча  країна  за  п’ятирічку  зробила  дуже  багато:  середньорічний  приріст  промислової  продукції  дорівнював  лише  10%.

Друга п'ятирічка (1933-1938рр.):

—        подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% нарік);

- будівництво нових підприємств — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування(1934р.), азотний завод у Горлівці, будівництво  заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконс­трукція металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропет­ровську, Макіївці, Комунарськута ін.;

- розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибій­ник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з ЗО на 31 серпня 1935 р., застосувавши новий метод роботи, вста­новив рекорд з видобування вугілля;

- налагодження виробництва радіальних, свердлувальних, шліфу­вальних та інших верстатів;

- швидкий розвиток легкої та харчової промисловості при збере­женні пріоритетного розвитку важкої промисловості;

- відміна карткової системи (1935 р.);

- апогей соціалістичного змагання (стахановський рух, ізотовський рух тощо).

Але  2–а  п’ятирічка  теж  не  була  виконана  по  всіх  показниках,  хоча  були  важливі  успіхи,  крім  уже  названих  запланованих,  було  введено  в  дію  Новокраматорський  завод  важкого  машинобудування  (1934 р.)  

    В  2–ій  п’ятирічці  досить  швидкими  темпами  розвивалась  легка  і  харчова  промисловість  (оголошено,  що  п’ятирічка  виконана  за  4  роки  3  місяці,  але  з  46  показників  лише  10  виконані  повністю).

    Якщо  врахувати  всі  показники,  то  п’ятирічка  була  виконана  на  75%.

3–а  п’ятирічка (1938-1942 рр.)

Штурмівщина – це  неритмічна,  хаотична,  надзвичайно  швидка  без  достатніх  на  це  засобів  сировини  діяльність  підприємств  і  виробництва  в  цілому,  які  зорієнтовані  лише  на  досягнення  кількісних  показників,  без  врахування  якісних  показників.

    Послідовниками  Стаханова  стали  у  верстатобудуванні – Гудов,  у  автомобілебудуванні – Бушгін,  на  залізничному  транспорті – Кривоніс.

     На  основі  цих  «починів»  було  збільшено  норми  виробітку  для  інших  працівників.

–        Кількість  промислових  підприємств  за  роки  довоєнних  п’ятирічок  зросла  в  11  разів,  а  великих  600.

–        У  Донбасі  за  2,5  п'ятирічок – 100  нових  шахт.

–        Україна  стала  дуже  важливою  металургійною,  вугільною,  машинобудівничою  базою  СРСР;

–        1935 р. остаточне  скасування  карткової  системи;

–        В  2 рази  зросла  чисельність  українського  робітничого  класу;

–        Україна  перетворилась  у  індустріально – аграрну  країну.

 3–а  п’ятирічка – 1938 –  1942 рр. – була  перервана  війною,  незакінчена.

  Різко  збільшені  видатки  на  оборону  (25%  від  держбюджету  у  1939 р.,   43,4 % –  в  1941 р. )  Це  була  перша  п’ятирічка,  в  якій  було  досягнуто  темпи  зростання  виробництва,  які  були  заплановані.  Це  був  результат  вживання  надзвичайних  заходів.

                           Надзвичайні  заходи      

1.  Грудень  1938 р. – постанова  ЦКВКП(б)  та  РНК  СРСР  «Про  заходи  щодо  упорядкування  трудової  дисципліни,  поліпшення  практики  державного  соціального  страхування  та  боротьбу  зі   зловживаннями  у  цій  справі».                       

  2.  Червень  1940 р. – указ  Верховної  ради  СРСР  «Про  перехід  на  8 – годинний   робочий  день  і  7 – денний  робочий  тиждень»  та  «Про  заборону  самовільного  залишення  робітниками  і  службовцями  підприємств  і  установ».  Порушення  дисципліни  прирівнювалося  до  злочину  і  каралось  ув’язненням.

Позитивні наслідки індустріалізації

1.      Україна вийшла на якісно новий рівень промислового розвитку, зросла частка промисловості в загальному обсязі виробництва валової продукції.

2.       Зросла кількість важких промислових підприємств

3.       Україна посіла 2 місце в Європі за виплавкою чавуну, з місце – за виплавкою сталі, 4 за видобутком вугілля, за виробництво металу і машин випередила Францію, Італію.

4.       Посилився процес урбанізації

5.       Українізація міст, формування українського робітничого класу.

6.       Ліквідовано безробіття.

Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації

Формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку).

•      Зміцнення ролі ВКП(б) у державі, тому що саме партія керувала економікою.

•      Відставання легкої і харчової промисловості, оскільки цим галузям приділялося менше
уваги, ніж важкій індустрії.

•      Нерівномірність будівництва об'єктів індустріалізації, що викликало відставання час­
тини регіонів в економічному розвитку.

•      Індустріалізація не поліпшила добробуту народу, у більшості населення умови праці
і життя залишилися такими ж важкими, як і до революції.

•      Збереглася важка некваліфікована ручна праця. У багатьох галузях її частка сягала
70%. Це обумовило збереження низької кваліфікації і низького рівня освіченості, куль­тури у багатьох верств населення.

•      За роки індустріалізації від тяжких умов праці, репресій, голоду і хвороб загинули десятки тисяч чоловік молодого і середнього віку.

•      Підірвано розвиток сільського господарства

•      До 40% капіталовкладень у промисловість заморожено у незавершених проектах

•      Нерівномірне географічне районування: розвивали передусім Лівобережну Україну.

Суцільна колективізація

Грудень 1927 р. — XV з'їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Колективізація — примусова система заходів, спрямована на перетворен­ня одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи). 

       Колективізація мала  виконати  такі  3 завдання:

   1)  дати  кошти  для  прискореної індустріалізації;

   2)  розв’язати  продовольчу,  зокрема  хлібну  проблему, забезпечення населення дешевими продуктами харчування та сировини;

   3)  ліквідувати  заможне  селянство  як  ворога радянської  влади, перетворити неконтрольовані державою селянські господарства на підконтрольні державі.

      Методи:

1.      Залякування

2.      Розкуркулення – репресії проти неохочих вступати до колгоспу

3.      Обмеження свободи пересування селянства.

 5  січня  1930 р. – прийнято  постанову  ЦК ВКП(б)  «Про  темпи  колективізації».

        За  її  рішеннями:

  1)  Україна  мала  закінчити  колективізацію  на  осінь  1931 р.;

  2)  українське керівництво  вирішило  ще більше  прискорити  темпи  колективізації  до середини  1931 р.

    Вперше  в  радянському союзі  МТС  (машино-тракторна  станція)   була  створена в  1928 р.  на Україні  в  радгоспі  імені  Шевченка  Березівського  району  Одеської  області. Основне завдання МТС — виробничо-технічне обслуго­вування колгоспів і радгоспів, посилення впливу держави на село.

    В  січні  (5)  1930 р. – постанова  ЦК ВКП(б)  «Про  заходи  із  ліквідації  куркульських  господарств  в  районах  суцільної  колективізації».

1– ша  хвиля  розкуркулювання  була  з  січня  по  березень 1930 р.,  охопила  76%  районів  України  і  розкуркулила  90  тисяч  господарств  (2%  від  загальної  кількості).

     Осінь 1930 р. – 2–а  хвиля  розкуркулювання.  

Наслідки  колективізації  с/г:

1.  Першим  наслідком  колективізації був голодомор  1932 – 33 рр.  і  страшні  людські  втрати  (до  11 млн.)

2.  Порушено  баланс  у  розвитку  промисловості  і  с/г.

3.  Постійне  відставання  с/г,  руйнування  продуктивних  сил,  знищення  найбільш  активного  і  працездатного  населення.

4.  Підпорядкування  села  командно – адміністративній  системі;

5.  Зниження  товарності  с/г.

6.  Перетворення  селянина  в  державного  кріпака,  селянин  втрачав  навики  господарювання,  ініціативність,працелюбність  але  вчився  красти.

7.  Зрівнялівка  і  безгосподарність  через  незацікавленість  у  результаті  праці;

8.  Розвал  с/г  і  повне  зубожіння  селян. 

Голодомор  1932 – 1933 рр.

                                                                Причини  голодомору

1.  Він штучно  створений  сталінським  керівництвом,  щоб  зламати опір  колективізації  через  винищення  українських  селян.

2.  Нереальний план хлібозаготівель,  щоб  вилучити  зерно  для  потреб  індустріалізації,  у  селян  вже  в  1931 р.  було  вилучено  все  зерно,  навіть  посівний фонд.

     7  серпня  1932 р.  було  прийнято  закон  «Про  охорону  соціалістичної  власності»,  так  званий  закон  «Про 5 колосків»,

За  яким  за  збирання  залишків  врожаю  на  колгоспному  полі  винні  засуджувались  на  багато  років  тюремного  ув’язнення,  а  за  крадіжку  колгоспної  власності – розстріл  із  конфіскацією  майна.

22 жовтня 1932 р.- рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про створення в основних хлібозаготівельних регіонах Надзвичайних хлібозаготівельних комісій (НХК). На Україні діяла НХК на чолі з В. Молотовим, метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну: проведення обшуків, запровадження натуральних штрафів, діяльність загорожувальних загонів, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражевого фондів колгоспів,блокада сіл-боржників.

18 жовтня і РНК УРСР від 20 жовтня 1932 р. з одна­ковою назвою - «Про заходи для посилення хлібозаготівель».

Постанбви передбачали таке:

•      Повернення незаконно розданого колгоспникам хліба (більше норми авансування в колгоспах, тобто більше 15% від фактичного обмолоту).                                                                                         

•      Введення натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчим
товарами у разі відсутності зерна) для колгоспників і одноосібників, які мали, борг по хлібозаготівлях.

•      Вилучення в рахунок заборгованості по хлібозаготівлях усіх створених у колгоспах натуральних фондів - посівного, продовольчого, фуражного. До того ж посівний фонд  вилучався тільки згідно з санкцією облвиконкому.

Голод  охопив  найбільш  багаті  на  хліб  регіони:  Україну, Північний  Кавказ,  Кубань,  Поволжя,  Північний  Казахстан,  але  найбільших  масштабів  досягнув в  Україні.

   Уряд  приховував   інформацію  про  голод  від  світової  громадськості,  відмовився  від  допомоги  міжнародних  організацій,  кордонах  і  дорогах  були  виставлені  озброєні  загони  внутрішніх  військ,  які  не  давали  виїхати  голодуючим  за  межі  республіки.  В  роки  голоду  хліб  дальше  продавався  за  кордон.

   В  селах  були  часті  випадки  канібалізму.

                               

                                Наслідки  голоду

1.  Кількість  жертв – різні  дані – від  4  до  11 млн.

      Перед  війною  в  1939 р.  було  проведено  перепис,  але  його  результати  були  знищені,  бо  зникли  мільйони  людей.

     В  ті  території,  де населення  масово  вимирало,  переселяли  люди  з  Росії,  особливо  в  Донецьку,  Дніпропетровську,  Одеську,  Харківську  області.

2. Було  остаточно  зламано  опір  українських  селян  колгоспній  системі.

3.  Село  завжди  було  основою  української  самосвідомості.  Знищивши  село,  знищили  і  ту  основу,  яка  не  давала  зрусифікувати  край.

Соціально – політичний  лад  України  перед  другою  світовою  

                                  війною

    1.  Глибокі  зміни  склалися  в  складі  населення:

1)  зникли  такі  категорії,  як  приватні  підприємці,  приватні  торговці  тощо;

2)  значно  зросла  чисельність  робітників,  у  2,5 разів);

3)  збільшилась  чисельність  службовців,  спеціальностей  народного  господарства,  освіти,  науки і  культури  (майже  в  4  рази);

4)  у  1940 р.  ½  населення  країни  становило  колгоспне  селянство;

5)  швидкий  розвиток  міст.  Кількість  міського  населення – 1/3  від  усього.  Із  них  58% - українці;

6)  сформувалася  нова  верства  населення – партійно- державна 

номенклатурна  верхівка  і  господарський  апарат.

   Вони  користувалися  всіма  благами,  привілеями  і  мали  значно  вищий  рівень  життя;

7)  переміщення  людей  з  1–ї  соціальної  групи  в  іншу  приводило  до  зміни  психології,  традицій, способу  життя;

8)  партія  активно   висувала  рядових  робітників  і  селян  на  керівні  пости,  давала  можливість  всім здобути  вищу  і  середню  освіту,  проводились  спец набори  кращих  робітників  і  селян  в  офіцерський  корпус  ЧА,  органи  держбезпеки,  міліцію  тощо.

Сталінська диктатура

Влада в руках у Сталіна була незрів­нянно більшою, ніж у будь-якого монарха. Він уособлював тоталітарну владу над су­спільством. Навіть формально рівні генсеку за компартійним статутом члени політбюро ЦК були так само безправні перед дикта­тором, як і рядові радянські громадяни.

Тоталітарний режим — це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).

Причини появи сталінізму

1.Встановлення політичної  диктатури більшовицької партії

2.Ліквідація політичного плюралізму опозиційних партій та рухів

3.Знищення демократичних інститутів(ради і громадські організації фактично перетворились у придаток владних структур)

4.Позбавлення людей прав реальної участі у соціально-політичному житті

Хвилі сталінського терору в Україні

Мета:

1. Утвердити особисту владу Сталіна

2.контролювати суспільні процеси

3. Ліквідувати опозицію в більшовицькій партії.

4. Забезпечити державу безкоштовною робочою силою

5. Заморозити процеси національного відродження.

6. Придушити відцентрові настрої у різних регіонах держави.

І хвиля (1928-1931 рр.) — розкуркулення, депортації, викрит­тя шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:

~~ «шахтинська справа» (18 травня – 6 липня 1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші — різні строки ув'язнення);

~~ сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 9 березня – 19 квітня  1930 р. — справа, спрямована проти «старої» національної еліти. На лаву підсудних сіли 45 чоловік: академіки, професори,    лікарі,    священики,    письменники, студенти, викладачі вищої школи, вчителі. Головним обвинувачуваним влада зробила віце-президента ВУАН С. Єфремова. Обвинувальний висновок у справі зай­няв кілька номерів столичної газети «Вісті». У ньому вказувалося, що СВУ - це ретельно законспірована підривна націоналістична організація, метою якої була підготовка антирадянського заколоту. Насправді наукову й творчу інтелігенцію судили за її участь у діяльності політичних партій, які утворили Центральну Раду, та за відмінний від офі­ційного спосіб мислення.

Сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. — процес над колишніми провідними діячами УНР. До цієї організації слідчі включили багатьох представників української інтелігенції, за­арештованих у Харкові, Києві, Дніпро­петровську та інших містах. Керівництво УНЦ спочатку приписали М. Грушевському. У 1931 р. вченого заарештували, й він під тиском слідчих ДПУ змушений був ви­знати свою приналежність до контрреволю­ційної організації. Проте через деякий час Грушевський відмовився від свідчень, і справа розсипалася. Йому дозволили жити тільки в Москві, тобто фактично у вигнанні. У 1934 р. під час відпочинку в Кисловод­ську після нескладної операції М. Грушев­ський помер.

        Боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникла без суду і слідства).

II  хвиля (1932—1935 рр.) — голодомор, репресивний спалах після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:^;

— голодомор 1932-1933 рр.;

— самогубства М. Хвильового та наркома освіти М. Скрипника;

— арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);

— справи «Української військової організації» (УВО) 1933-1934 рр., «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

III хвиля (1936—1938 рр.) — доба «великого терору»:

— боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістич­ної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терори­стичних груп» та ін.);

— боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);

— чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.);

  -    репресії в армії 1937 р. – «Процес військових» (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київського військового округу, І. Дубовий — командувач Харківського військового округу Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);

— репресивні заходи проти українських діячів культури — «розстріляне відродження».

Партійну олігархію особливо тривожи­ла поширеність критичних настроїв у ВКП(б). Сталін вирішив, що треба прова­дити нову генеральну чистку партійних лав. У грудні 1932 р. ЦК ВКП(б) ухвалив відповідну постанову.

В Україні чистка відбувалася в два ета­пи, починаючи з червня 1933 р. і до січня 1935 р. Після чистки розгорнулися кампанії перевірки і обміну партійних документів.

Стан української культури 30-х років

«Розстріляне відродження»

Початок 30-х рр. — згортання політики українізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної системи, що набирала сили).

30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «роз­стріляним відродженням».

«Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського режиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під зна­ком жорстокого переслідування діячів національної культури.

Підсумовуючи вивчене, заходите на сайт ЛРЦОЯО - підготовка тестів - тренувальне ON LINE тестування - історія України - 1914-1939рр - Радянська модернізація України - Продовжити..

               Виконуєте тест, скрін скидаєте мені на  Viber